Во славу Божу храми будував
Року від Різдва Христового 1687, 25 липня, загальною козацькою радою «згідно зі звичаями і давніми правами вільними голосами» українським гетьманом було обрано генерального осавула Івана Степановича Мазепу. Володарем гетьманської булави стала людина, якій судилося залишити найпомітніший, після Хмельницького, слід в історії козацької України. За правління його попередника Самойловича на Гетьманщині, куди перемістився після лихоліття Руїни центр суспільно-політичного життя, сталися позитивні зміни. Використовуючи здобутки Са-мойловича, новий гетьман — людина високоосвічена, що побувала у світах, — спрямував усю свою невичерпну енергію на піднесення України. У ті часи в українському суспільстві набула поширення ідея II Єрусалима — Києва. Судячи з усього, нею керувався у своїй діяльності і гетьман Мазепа. З його іменем нерозривно пов'язаний ренесанс української культури, розквіт науки, літератури, образотворчого мистецтва. Показовим щодо цього є надання 1701 року Могилянській академії у Києві статусу академії, заснування 1700 року Чернігівської колегії. Планувалося відкрити колегію в давньому Переяславі. Так відновлювалася провідна роль давньоруських городів, згадуваних ще у X ст.
З добою Мазепи значною мірою пов'язане і відродження літописання. У козацьких літописах Самовидця, Граб'янки і особливо у фундаментальному «Літописі Са-мійла Величка» висвітлювалися драматичні події, що відбувалися на терені України за правління Богдана Хмельницького та його наступників. Чи не найважливішим у діяльності гетьмана стало церковне будівництво. В цей час формується архітектурний стиль, що дістав назву «українське бароко». У ньому вдало поєдналися архітектурні особливості давньоруських монументальних кам'яних храмів чи дерев'яних культових споруд з елементами стилю бароко, різновиди якого поширилися по всій Європі.
За правління Мазепи, вперше після падіння Київської Русі, Україна зазнала справжнього будівельного буму. Прийшовши до влади, вже через рік із лишком, він завершив розпочате Самойловичем будівництво соборної церкви Мгарського монастиря поблизу Лубен, згодом — Спаської церкви в цьому ж монастирі, а також Троїцького собору в Чернігові. За ініціативи гетьмана та його коштом із нечуваним розмахом споруджувалися величні кам'яні церкви, реставрувалися стародавні храми, змінювалося архітектурне обличчя українських міст.
Безперечно, чільне місце в будівничій діяльності гетьмана посідав Київ — незмінна духовна столиця українського народу. У колишньому стольному граді Русі чимало споруд ще нагадувало про його величне минуле.
Частину вцілілих давньоруських храмів відремонтував митрополит Петро Могила, інші лежали в руїнах. Відновлення величі давньої столиці Мазепа вбачав у реставрації храмів, що були своєрідними символами Київської держави. Впродовж 1690–1697 років постала в барокових шатах капітально відремонтована свята Софія, митрополія Руська. Майже одночасно здійснювались масштабні роботи на ще одній визначній пам'ятці княжої доби — Михайлівському Золотоверхому монастирі. А в 1695–1696 роках розширюється і невпізнано змінює свою зовнішність головний храм Печерського монастиря — Успенський собор. Відремонтована й перебудована також споруджена у XII ст. Троїцька надбрамна церква Пе-черського монастиря. Внесено значні кошти на відновлення стародавніх Кирилівської церкви у Києві та Борисоглібського собору в Чернігові. Під час цих робіт зводять нові бані й надбудовуються та позолочуються старі (Софійський та Успенський собори), з'являються розкішні барокові фронтони й добудовуються нові галереї та нави, хоча загалом інтер'єри зберігали характерні стилістичні риси храмів Давньої Русі.
Найважливіше в будівничій діяльності Мазепи — спорудження нових монументальних храмів. Вони постають у Києві та інших містах одночасно з обновленням давніх церков. Визначні пам'ятки того часу в Києві — Богоявленський собор у Братському монастирі, Миколаївський собор у Пустинно-Миколаївському монастирі, церква Всіх Святих на Економічній брамі Печерського монастиря — тривалий час були взірцем церковного будівництва. У конструкції Богоявленського (1690–1693 pp.) і Миколаївського (1690–1696 pp.) соборів відчувається значний вплив давньоруських монументальних храмів. У їхньому плані — подовжений прямокутник із шістьма стовпами, що ділили внутрішній простір на три подовжні частини — нави. Увінчувалися церкви п'ятьма банями, західний фасад прикрашали дві вежі (як у давніх храмах — Софійському соборі у Києві та Спаському в Чернігові). Принципово нове конструктивне рішення застосовано при спорудженні церкви Всіх Святих (1696–1698 pp.). У ній вперше втілено в камені конструкцію п'ятизрубних дерев'яних храмів. Цей самобутній, притаманний лише Україні тип культових споруд також став зразком для спорудження на кошти Мазепи великого Вознесенського собору в Переяславі, Миколаївської церкви в Батурині, Петропавлівської — в Густинському монастирі (під Прилуками), а також пізніших храмів. Поряд із церквами на Гетьманщині вперше будуються кам'яні дзвіниці (Софійський собор у Києві та Борисоглібський у Чернігові), а монастирі обгороджують потужними мурами (Печерський та Густинський).
Сфера діяльності Мазепи не обмежується лише значними містами, за його участю споруджуються Успенський собор у Глухові, трапезні церкви у Мгарському та Густинському монастирях, Троїцька й Миколаївська церкви в Батурині, Покров-ська церква в Дігтярях. У документах засвідчено, що гетьман давав гроші на відбудову монастиря св. Сави в Палестині.
Відтоді минуло три століття. Частину споруджених чи обновлених Мазепою храмів знищено в роки войовничого атеїзму, і лише пожовклі фотографії та старовинні малюнки залишилися пам'яттю про них. Ті ж, що збереглися, стали гідним пам'ятником їхньому фундаторові, істинному християнинові і слузі Божому Іванові Мазепі.