головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 11/2007 
Персонал № 11/2007
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







Радуйся, Радосте наша!

Олена КАСЬЯНЕНКО

Культ Богородиці набув в історичному православ'ї особливого змісту. З часу заснування святої Церкви Господом нашим Ісусом Христом Пресвяту Діву Марію за велику доброчесність і допомогу віруючим шанує і восхваляє весь християнський світ.

Слава Діви Марії почалася з того дня, коли Архангел Гавриїл привітав її словами: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою; благословенна Ти між жонами» (Лк. 1, 28), і сповістив незбагненну для людини таїну втілення Сина Божого.

Святе Євангеліє, а також церковне передан-ня розповідають нам про життя Божої Матері: як Вона жила, як возростала до такої висоти, щоб стати Матір'ю неосяжного Бога-Слова. Благоговійне шанування Пресвятої Богородиці у православній церкві виявляє багато свят, які Церква відзначає на спомин про різні події з житгя Пресвятої Діви Марії, а також установлених на спомин про велике діяльне заступництво Матері Божої за Своїх християнських дітей.

Різдво Пресвятої Діви Марії

У галілейському місті Назареті жив нащадок царя Давида Іоаким зі своєю дружиною Анною. Обоє вони були людьми благочестивими, відомими смиренням і милосердям. Іоаким володів численними отарами і гуртами худоби. Третину своїх доходів подружжя жертвувало у храм, третину роздавало нужденним і лише третину залишало собі. Вони дожили до 50 років, але дітей не мали. Це дуже засмучувало їх. Незважаючи на свій вік, не переставали просити у Бога послати їм дитя. І дали обітницю — якщо в них народиться дитина, присвятити її на служіння Богу. В ті часи не мати дітей вважалося покаранням Божим за гріхи. Особливо тяжко переживав бездітність Іоаким, бо за пророкуваннями у його роді мав з'явитися Месія — Христос.

За терпіння і віру Господь послав Іоакиму і Анні велику радість: у них народилася дочка, їй дали ім'я Марія, що у перекладі з єврейської означає «господиня; надія».

Народження Марії принесло радість не тільки її батькам, а й усім людям, бо Вона була вибрана Богом бути Матір'ю Сина Божого, Спасителя світу.

Свято Різдва Пресвятої Богородиці православна церква вважає першим у циклі великих дванадесятих свят і бере початок від V ст., бо вже тоді на честь цього свята збудувано храм. Урочисто виголошує в цей день православна церква: «Величаємо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо святих Твоїх батьків, і всеславне славимо Різдво Твоє».

Введення у храм Пресвятої Богородиці (4 грудня)

Коли Діві Марії виповнився рік, щасливий батько влаштував учту, на яку запросив священиків і первосвящеників. Анна ж радісно прославляла Бога за те, що не залишилася бездітною. Ще через рік Іоаким вирішив віддати Дитя в храм, але Анна побоялася, що маленька Марія буде сумувати за рідними, і залишила дочку ще на рік у своєму домі.

Коли Діві Марії виповнилося три роки, благочестиві батьки її врешті приготувалися виконати свою обітницю: вони запросили родичів, одягли Марію у найкраще вбрання і повели її в Єрусалимський храм для посвяти Богу. Марія йшла із запаленою свічкою у руках. Батьки поставили її на першу сходинку, що вела до храму. Таких сходинок було п'ятнадцять, і вони були дуже високими. Маленька Марія сама, без будь-чиєї допомоги піднялася ними. Первосвященик зустрів її і ввів у храм, в його Святая Святих, куди ніхто не мав права входити, крім священиків, й то лише раз на рік. Дух Святий надихнув первосвященику, що Вона достойна цього, бо вибрана Богом стати Матір'ю Сина Божого.

Марія залишилася жити при храмі. Там Вона разом з іншими дівчатками навчалася Закону Божого і рукоділлю, молилася і читала Священне Писання. При храмі Божому Пресвята Марія жила майже до одинадцяти років і виросла глибоко віруючою, благочестивою, у всьому покірною Богові, надзвичайно скромною і працелюбною. За цей час Пресвята Діва втратила батьків. Спочатку помер Іоаким, а услід за ним і Анна. Бажаючи служити лише Богу, Діва Марія дала обітницю не виходити заміж і назавжди залишитися Дівою. Коли їй виповнилося чотирнадцять років, то за законом вона вже не могла залишатися при храмі, а мала вийти заміж. Первосвященик, знаючи її обітницю, але не бажаючи порушувати закону про заміжжя, формально обручив Марію із далеким родичем, восьмидесяти-річним удівцем Йосифом. Той обіцяв піклуватися про Неї і охороняти її цноту. Йосиф із Назарету також походив з царського роду Давида, але був людиною небагатою і працював теслею. Від першого шлюбу в Йосифа були діти — двоє дочок і четверо синів: Іуда, Йосиф, Симон та Іаков, які в Євангеліях іменуються «братами» Христа.

За переданням, Пречиста Діва була сильно засмучена рішенням первосвященика, їй важко було розлучатися із храмом, але було їй одкровення, щоб не боялася йти в дім праведного старця Йосифа, її обручника. Йосиф повів Пресвяту Діву за собою у Назарет, до їхнього, сповненого праці і незгод життя. І ніхто не здогадувався, що цим відкривається ланцюг великих подій, яким судилося змінити Всесвіт.

На честь свята Введення у храм Пресвятої Богородиці в V ст. в Єрусалимі був збудований храм на місці притвору Соломонового, де провела свою юність Пріснодіва Марія.

Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня)

Подальші євангельські тексти про Діву Марію оповідають про Неї у зв'язку з подіями в житті її Божественного Сина. Хоча ці спогади короткі, вони дають нам чітку уяву про її надзвичайну моральну висоту — скромність, велику віру, терпіння, мужність, покірність волі Божій, любов і відданість Своєму Божественному Сину. Отже, зрозуміло, чому Вона, за словами ангела, удостоїлась «знайти благодать у Бога». Богородиця була в постійній тривозі за долю Сина, йшла за ним у Його мандрах, приходила до Нього в різні тяжкі моменти життя, піклувалася про Його відпочинок і спокій, на що Він ніколи не погоджувався. Нарешті, ми бачимо, як стоїть Вона в непередаваній скорботі біля хреста Свого Розп'ятого Сина і чує Його останні слова і заповіти, якими Він доручає її улюбленому учневі Іоаннові Богослову. Жодного слова докори чи відчаю не злетіло з її вуст. Вона все віддає на волю Божу.

За переданням, після зішестя на Неї і на апостолів в день П'ятдесятниці Святого Духа у вигляді вогненних язиків, Пречиста Діва Марія до самої кончини жила в Єрусалимі, в Іоанна Богослова. Вона часто відвідувала ті місця, де Син її помер, воскрес і вознісся на небо.

Одного разу, коли Пресвята Марія молилася на Елеонській горі, явився їй Архангел Гаври-їл з райською фініковою гілкою у руках і сказав, що через три дні закінчиться її земне життя і Господь візьме її до Себе. Несказанно зрадівши, Божа Мати захотіла попрощатися з апостолами, і Господь у чудесний спосіб зібрав їх із різних країн в Єрусалим. У час кончини Діви Марії незвичайне світло осяяло кімнату, де Вона лежала. Сам Господь Ісус Христос в оточенні ангелів явився, щоб прийняти її пречисту душу. За її бажанням апостоли поховали пречисте тіло Божої Матері біля Елеонської гори, у Гефсиманському саду, в печері, де покоїлися тіла її батьків і праведного Йосифа. При похованні сталось багато чудес — від дотику до одра Божої Матері сліпі прозрівали, тікали біси, зцілялись різні хвороби.

Через три дні після похорону Божої Матері прибув до Єрусалима апостол Хома. Він був дуже засмучений, що не попрощався з Богородицею і всією душею хотів поклонитися її пречистому тілу. Коли відкрили печеру, де була похована Діва Марія, то не знайшли її там, а лише погребальну одіж. Увечері, після трапези, коли апостоли молилися, славлячи Пресвяту Трійцю, в повітрі побачили Діву Марію в оточенні ангелів і в сяйві небесної слави. Вона сказала апостолам: «Радуйтеся! Я з вами у всі дні!»

Свято Успіння Пресвятої Богородиці встановили апостоли. Воно називається Успінням, бо Божа Мати померла тихо, немовби заснула, і недовго перебувала в гробі.

Покрова Пресвятої Богородиці (14 жовтня)

Перебуваючи на небесах у вічній славі Божа Мати залишається Матір'ю всього людства, його Молитвинницею і Заступницею. Тому до Неї звернені молитви Церкви про допомогу і клопотання перед Сином Божим про помилування.

Православна церква, щоб урочистіше вшанувати спомин великого заступництва Матері Божої, призначила святкувати день Покрови Пресвятої Богородиці. Це свято похвали нашій Небесній Матері, яка піклується про всіх християн і ніколи не відмовляє у Своїй допомозі тим, хто приходить під її материнський покров.

Історична основа цього свята така. У 910 р., за царювання візантійського імператора Льва Мудрого (896–911), сарацини, або араби (магометани), обложили Константинополь. Неминуча загибель нависла над містом. Сарацини, як фанатики магометанства, нікого не милували: дітей і старців убивали, а дорослих і здорових продавали у неволю.

Тоді ж у місті виникла страшна хвороба, від якої кожен десятий помирав. У тому своєму нещасті пішов увесь віруючий народ до Влахерн-ської церкви, в якій зберігалася риза (верхній одяг) Богоматері, її покривало на голову (мафорій) і частина поясу, перенесені з Палестини у V ст. Усю ніч християни безперервно благали в Пресвятої Богородиці заступництва і помочі.

У цей день, 14 жовтня, у храмі був на молитві блаженний Андрій зі своїм учнем Єпіфанієм. Їхнім очам відкрилося чудесне видіння: Пресвята Богородиця з'явилась у храмі в повітрі з сонмом святих. Ставши на коліна, Пресвята Діва довго молилася за християн. Потім, увійшовши у вівтарну частину храму над жертовником зняла з голови покривало і розгорнула його над богомольцями, охоронила їх тим від ворогів видимих і невидимих. Як свідчить візантійський історик Зонара, весь віруючий народ, маючи очевидний доказ милосердя, зміцнив свій дух, сміливо кинувся на ворогів, розбив і прогнав їх за межі Візантійської імперії.

Особливо відчув її материнський покров і наш православний народ, бо свято Покрови в Україні урочисто відзначається з XII ст. Численні давні ікони Пречистої, чудотворні ікони під різними назвами, які є в наших православних храмах, свідчать, що побожне шанування Пресвятої Діви Марії глибоко вкорінене в серця нашого народу.

З-поміж усіх європейських країн і народів Ук-раїна-Русь була найвіддаленіша на схід. Довгий час їй доводилося вести боротьбу з різними кочовими племенами, які нападали на нашу державу. Так, у 1673 р. турки, здобувши Кам'янець-Подільський, пішли на місто Теребовлю. В ті часи Теребовля, обгороджена муром, була фортецею. Турки підклали під мури вибухівку, щоб висадити в повітря всю фортецю. В цей страшний час зібралися побожні жителі міста до замкової церкви. Всю ніч вони стояли перед чудотворною іконою Богородиці і слізно просили врятувати їх. Перед ранком стався вибух, але закладена вибухівка повбивала самих турків. Дякуючи за врятування, народ Теребовлі разом зі своїм архієреєм перенесли Теребовлянську чудотворну ікону Богородиці до кафедрального собору у Львові, де вона зберігається й нині.

Ус і ми, віруючі, поспішаймо під материнський Покров Пресвятої Богородиці, нашої Заступниці і Покровительки перед Богом. До Неї піднімаймо свої руки, благаймо її, щоб випросила для нас у Спасителя мирне і щасливе життя на рідній землі, і покладаймо на Неї свою надію, бо Вона є Матір'ю милосердя, оздоровлення хворих і очищення грішників. Прославляймо Пресвяту Богородицю, молімося до Неї, любімо і величаймо її нині й у всі дні життя нашого на землі!

(«Український церковно-історичний журнал»
№2, 2007 р.)



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту