головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 1/2009 
Персонал № 1/2009
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Працевлаштування іноземців в Україні. Київ !!!
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







ЧИ МАТИМЕМО СТРАТЕГІЧНЕ ЄВРОПАРТНЕРСТВО?

Тетяна КОСТЮК,
докторант МАУП

Після президентських виборів 2004 року Україна розглядає можливий вступ до ЄС. Визначено пріоритетні напрями для його реалізації. Тут важливий досвід нашої держави у здійсненні спільної політики в зовнішніх відносинах та безпеці. Україна піклується про безпеку та стабільність не лише в Центральній та Південно Східній Європі, а й демонструє свою повагу як до загально європейських, так і до світових цінностей.

Україна завжди була повноправним суб'єктом міжнародних відносин і прагнула відігравати помітну роль в Європі та світі. Географічне розташування, з одного боку, сприяло цьому, а з іншого   робило її об'єктом зазіхань з боку інших держав.

Українську карту розігрували ще під час Люблінської унії 1569 року між Польщею та Великим князівством Литовським. Тоді Україну визначали стратегічним регіоном для новоутвореної Речі Посполитої. Про вплив козацтва на міжнародній арені свідчили численні спроби європейських монархів залучити українських козаків до розв'язання своїх політичних проблем. До послуг козаків звертались папа римський Климент VIII для створення антитурецької європейської коаліції, трансильванський воєвода Габор, шведський король Густав Адольф; козацькі загони воювали в Московії, на Балтійському морі та в інших землях. У XVII   XVIII століттях Україна мала зовнішні відносини зі Швецією, Річчю Посполитою, Московською державою, Мол довою, Оттоманською Портою, Кримом, Угорщиною, країнами Сходу та Балкан [1, с. 79 80].

Така активна міжнародна діяльність тривала аж до остаточного поневолення України царською Росією, яке розпочалося після Переяславської ради 1654 року аж до часів перебування України у складі СРСР (де де факто панувала та ж Росія). Проте пам'ять про колишню славу збереглася в серцях українського народу і спонукає до нових вагомих кроків у вирішенні зовнішньополітичних проблем.

Здобувши незалежність, а отже свободу дій у сфері міжнародних відносин, вже від 1991 року Україна починає розглядати можливість зближення з Європейськими структурами і НАТО. Зокрема, 14 червня 1994 р. в Люксембурзі було підписано, а 10 листопада 1994 р. ратифіковано Верховною Радою України Угоду про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, яка є стрижнем сучасних стосунків між нашою країною та Європейською спільнотою. Відтоді між Україною та Європейським Союзом відбулося кілька саммітів, безліч нарад, консультацій, круглих столів, конференцій. Щодо політики зближення з НАТО, то Україна не забарилася з приєднанням до Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС) і залишилась активною учасницею впродовж усієї історії існування цієї структури. У 1994 р. вона приєдналась до програми "Партнерство заради миру" і була серед засновників Ради євроатлантичного партнерства, яка замінила РПАС у травні 1997 року.

Режими, що встановилися в нашій країні після набуття статусу суверенної держави, очолювали політики радянської школи. Тому жодних кроків для об'єднання з європейською спільнотою не було зроблено, зокрема до майже повністю керованого американцями НАТО,   через військові міркування, а до ЄС   через економічні.

В Україні існує чимало проблем, залишених у спадок попередніми главами держави за час її незалежності, лишень подолавши які вона зможе претендувати на почесне місце у складі євроатлантичної спільноти. Це перешкоди економічного, правового, соціального характеру. До того ж у країні бракувало і досі бракує консенсусу між політичними елітами.

Щодо соціального сектору. Тут дещо було зроблено за головування нинішнім урядом. Зокрема щодо реалізації програми "10 кроків назустріч людям", а саме: підвищення мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, допомоги соціально незахищеним верствам населення, молоді, молодим сім'ям у разі народження дитини тощо. Проте ще не до кінця відпрацьовано механізм надання передбачених цією програмою благ. Крім того, нестабільна політична ситуація в Україні (особливо після останніх пре зидентських виборів) ставала на заваді ефективній роботі в соціальній сфері.

Важливим для реформування є політико правове поле. Ефективна зовнішньополітична діяльність не можлива без належної законодавчої бази. Нині є реальні умови для вдосконалення тих нормативних актів, які регулюють зовнішньополітичну діяльність країни. Насамперед, слід звернути увагу на кілька проблемних питань взаємодії національної правової системи України з міжнародним правом. Так, скажімо, ст. 9 Конституції прямо не передбачає пріоритет міжнародного права над національним, але тлумачення цієї статті разом зі ст. 8 та 18 Основного Закону дає підстави зробити висновок принаймні про те, що такий пріоритет не є антиконституційним. "Конституційне мовчання" щодо пріоритетності норм міжнародного права робить необхідним його законодавче закріплення в Україні. І, нарешті, інтеграція нашої держави до ЄС передбачає врахування специфічних правових категорій, які забезпечують функціонування цього між народного об'єднання. Зокрема наявність у праві ЄС норм прямої дії, що стосуються громадянства ЄС, виборів до Європар ламенту, а також передача державами членами ЄС частини своєї суверенної компетенції органам ЄС визначає потребу привернути увагу наших юристів до цієї теми для підготовки рекомендацій, що могли б стати підставою для прийняття політичних рішень [8].

Та навіть якщо припустити, що Україна впорається з усіма цими складними внутрішніми проблемами та завданнями, процес приєднання до ЄС можна розглядати не диференційовано, а як поступовий процес заглиблення в Європу.

Європейський Союз нині перебуває у досить невизначеному становищі. 2004 року відбулася чергова хвиля розширення  країнами Центрально Східної Європи та Прибалтики. Вони прагнули вступити до ЄС попри всі "мінуси", які тягло за собою це членство, підганяли всі вищезазначені галузі під єдині європейські стандарти. І тут є різниця між країнами ЦСЄ та Прибалтики і Україною. Шлях на європейську інтеграцію також був свого часу обраний ними як стратегічний напрям зовнішньої політики. І хто б не був при владі, ліві чи праві, коли поставало питання про асиміляцію з Європою, всі об'єднувались і разом приймали необхідні для цього закони. Україна ж довго потерпала від внутрішніх чвар. Все ж після обрання нового складу парламенту 26 березня 2006 р. і довготривалого процесу призначення нового прем'єр міністра України, задля стабілізації ситуації в країні 3 серпня 2006 р. було підписано Універсал національної єдності. У цьому документі всі політичні сили, причетні до ведення зовнішньої та внутрішньої політики, погодилися, що першочерговим завданням для України є вступ до СОТ та ЄС.

Серед країн засновниць європейських співтовариств тривалий час точилися гострі дебати з приводу розширення на Схід. Кожне розширення погіршувало ситуацію в країнах Західної Європи. Так, Німеччина потерпає від дестабілізації ситуації в соціальному секторі через наплив дешевої робочої сили, міграцію в межах ЄС та еміграцію здебільшого з країн колишнього соціалістичного табору, де рівень життя значно нижчий. Зі вступом до ЄС Польщі сільськогосподарська політика Франції зазнала серйозних збитків через появу на європейському ринку значно дешевших, але не менш якісних товарів польського виробництва.

Чільне місце у вирішенні питання майбутнього розширення посідає економічній складник цього процесу. Нині допомога відсталим регіонам, що надається через фонди структурної перебудови, та єдина аграрна політика, яка передбачає значні субсидії, поглинають дві третини бюджету ЄС. До 1999 р. через структурні фонди було розподілено майже 180 млрд доларів. Лише в 1999 р. витрати на такі цілі становили 40,2 млрд доларів. За умови прийняття нових членів витрати за цією статтею бюджету довелося б збільшити ще на понад 40 млрд доларів. Водночас за 1995 1999 рр. ЄС асигнував на фінансову допомогу країнам ЦСЄ лише 8,7 млрд доларів. Для поширення на країни Центрально Східної Європи єдиної аграрної політики щорічні витрати довелося збільшити на 11,7 млрд доларів до 2000 р. і на 15,6 млрд доларів до 2010 р. Необхідний радикальний перегляд принципів та норм відрахувань на ці дві важливі витратні статті. Постане питання збільшення загального бюджету на 25 100%. А це надто дорого. Водночас у зменшенні допомоги не зацікавлені такі її одержувачі, як Португалія, Греція, Іспанія, Італія, Ірландія [4, с. 38 45]. Деякі країни ЄС не вдоволені існуванням єдиної європейської валюти. Так, Італія нещодавно заявила, що введення євро сильно похитнуло економіку країни і висловила наміри відмовитись від євро, якщо ситуація не зміниться. Зазнав значної поразки процес прийняття єдиної європейської конституції, який розпочався з провалу референдумів у Франції та Нідерландах. Усе це свідчить, що європейська спільнота має спочатку впоратись із внутрішніми проблемами, а вже потім спрямовувати погляд на прийняття до ЄС нових членів, серед яких знову ж таки будуть країни з регіону ЦСЄ.

Європейська спільнота прискіпливо стежила за процесом виборів Президента України восени 2004 року і надсилала численних спостерігачів на виборчі дільниці, а ще слідкувала за демократичністю обрання депутатів до парламенту у 2006 р. Йшлося радше про підтримку демократичних процесів в Україні, про підтримку її намірів щодо зближення з ЄС, які багато українських політиків сприйняли за запевнення в готовності прийняти нашу країну до складу ЄС. Натомість ейфорія від встановлення вибореної справедливості минула, активних дій з боку Євросоюзу, спрямованих на залучення України до своєї структури немає.

НАТО є ще однією стратегічною метою деяких політичних сил України. Як вже зазначено вище, від початку виникнення планів розширення НАТО на Схід перед Заходом постала проблема певного виправдання, адже такі плани суперечили, зокрема, радянсько американським домовленостям кінця 80 х   початку 90 х років. Зрештою, в офіційній версії сказано про те, що вступ країн Центрально Східної Європи до НАТО є "лише продовженням курсу на європейську інтеграцію". За оцінками британо американської Ради з інформації в галузі безпеки, Центру європейської безпеки і роззброєння та американської корпорації РАНД, ці заходи коштуватимуть західним країнам від 7 10 до 50 70 млрд доларів упродовж 10 років, залежно від витрат на вдосконалення військової інфраструктури в Центрально Східній Європі. І США навряд чи погодяться з роллю постійного спонсора. Від кандидатів на вступ також вимагатимуть принаймні 1,5 2 млрд доларів щорічно, що приблизно дорівнює загальному військовому бюджету Польщі та становить третину військового бюджету Угорщини (про менш розвинені країни центрально східноєвропейського регіону й говорити не доводиться).

На думку експертів, двома найголовнішими технічними проблеми для нових учасників НАТО є недосконалість комунікацій та систем передачі інформації, а також оновлення застарілого парку бойових літаків. Та попри всі ці перешкоди, Україна не відкидає можливості вступу до складу НАТО. Прямі контакти України з альянсом розпочалися 22 23 лютого 1992 р. після візиту генсека Манфреда Вьорнера до Києва. Того року Україна стає членом Ради Північноатлантичного співробітництва. У лютому 1994 року було підписано Рамковий документ "Партнерство заради миру", що ознаменувало початок практичного співробітництва з НАТО. У липні 1997 року прийнято "Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору", де підтверджено непорушність кордонів України, підтримку без'ядерного статусу, непрямо підтверджено "гарантії" з боку ядерних держав, відзначено доцільність створення кризового консультативного механізму для спільних консультацій у разі, коли Україна вбачатиме загрозу своєму суверенітету або безпеці. Задля активізації відносин із НАТО відбуваються регулярні навчання та маневри "Щит миру" (Яворівський полігон), "Осінні союзники" (Південна Кароліна), "Шейнекс" (Бельгія), "Сі Бріз" (Миколаївська обл., полігон "Широкий лан"   Чорне море) тощо. В Україні здійснюється робота щодо наближення українського озброєння до натовських стандартів. Хоча деякі політологи вважають, що перестандартизація українських озброєнь має радше "внутрішню" цінність, все ж НАТО зацікавлене у використанні Яворівського полігону, очікуючи певних дивідендів. Затверджено Державну програму співробітництва України з НАТО, до неї залучено понад 40 міністерств і відомств, які мають встановлювати прямі контакти з відповідними підрозділами НАТО.

У травні 2002 року Рада національної безпеки та оборони України затвердила Стратегію України на членство в НАТО, яку підтримали 263 народні депутати у відповідних постановах Верховної Ради України. Як зазначив тоді міністр закордонних справ України Б. Тарасюк після засідання Комісії Україна   НАТО на рівні глав зовнішньополітичних відомств, що відбулося 21 квітня 2005 року у Вільнюсі, "рішення, прийняті на засіданні Комісії Україна   НАТО, виводять нас на принципово новий рівень відносин, інтенсивний діалог з питань членства в Альянсі. Цей етап співпраці з організацією пройшли всі країни члени. Наступним кроком стане перехід України до Плану дій по членству в НАТО". Проте після приходу до влади нової команди політиків на чолі з В. А. Ющенком опозиційно налаштовані до нинішньої влади люди організовували мітинги по всій Україні із закликом не перетворювати нашу державу на місце дислокації військових баз НАТО. Показовим прикладом є блокування спільних українсько американських навчань в Криму влітку 2006 року. Рівень підтримки НАТО в Україні є фактично найнижчим серед усіх країн Центральної та Східної Європи.

Розглянувши детально процес просування України до євроатлантичних структур, позицію країн членів ЄС та НАТО щодо можливого вступу до цих організацій оновленої демократичної України, проаналізувавши об'єктивні та суб'єктивні чинники, що можуть стати на заваді (або посприяти) інтеграції України до євроатлантичних структур, можна зробити висновок, що дуже непростий процес вступу до ЄС та НАТО  вимагає ретельного аналізу всіх можливих майбутніх варіантів.

Українським політикам не слід робити передчасних заяв. Крім цього, попри внесення змін у роботу економічних, соціальних та правових структур нашої держави, підганяючи її під європейські стандарти, слід відверто заявляти про всі переваги та недоліки членства в ЄС та НАТО, аби уникнути формування неправильного розуміння мети і наслідків. Адже навіть якщо припустити, що Україну все ж таки приймуть до цих організацій, останнє слово буде за українським народом, який за допомогою загальнонаціонального референдуму висловить свою згоду чи незгоду щодо перебування України в ЄС та/чи НАТО.



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту