ДЕ­МОК­РА­ТИ­ЗАЦІЯ СУСПІЛЬ­НОПОЛІТИЧ­НО­ГО ЖИТ­ТЯ ТАЙ­ВА­НЮ

Ха­муд Ю. АЛЬРО­У­ДАН,
док­то­рант МА­УП

Де­ся­тиліття ре­форм, здійсне­них на Тай­вані, приз­ве­ли нап­рикінці 90 х років ми­ну­ло­го століття до по­я­ви на ост­рові зба­лан­со­ва­ної за ос­нов­ни­ми па­ра­мет­ра­ми політич­ної струк­ту­ри, яка у змозі вит­ри­ма­ти серйозні внутрішні пот­рясіння. Керівницт­во країни зуміло зат­вер­ди­ти ос­новні інсти­ту­ти політич­ної де­мок­ратії   ба­га­то­партійність, вільні ви­бо­ри, за­без­пе­чен­ня прав і сво­бод гро­ма­дян то­що. За­са­да­ми змін, що відбу­ли­ся, ста­ла конс­ти­туційна ре­фор­ма, здійсне­на в ті ро­ки.

Внаслідок конс­ти­туційної ре­фор­ми відбу­ло­ся по­си­лен­ня як пре­зи­де­нтсь­кої вла­ди, так і пов­но­ва­жень Національ­них зборів. Ефек­тивність змін у ви­щих еше­ло­нах вла­ди відте­пер за­ле­жа­ла як від співвідно­шен­ня політич­них сил в регіоні, так і від здат­ності йо­го політиків ство­ри­ти сис­те­му "за­бо­рон і про­ти­ваг".

 Предс­тав­ниць­ка сис­те­ма. Після конс­ти­туційної ре­фор­ми на Тай­вані склав­ся своєрідний дво­по­вер­хо­вий пар­ла­мен­та­ризм. У не­давнь­о­му ми­ну­ло­му, ко­ли Національні збо­ри відбу­ва­ли­ся ли­ше для ви­борів і пе­ре­ви­борів пре­зи­дентів і віце пре­зи­дентів, бу­ло пра­вомірним порівнян­ня Тай­ва­ню з ко­легією ви­борців у США. Ко­ли ж пре­зи­ден­та і віце пре­зи­ден­та ста­ли оби­ра­ти без­по­се­редньо елек­то­ра­том, а Національні збо­ри от­ри­ма­ли до­дат­кові пра­ва, та­ке порівнян­ня ста­ло не­ак­ту­аль­ним. Цей ор­ган фахівці порівню­ва­ли з нинішнь­ою сис­те­мою КНР   Все­ки­тайські збо­ри на­род­них предс­тав­ників (ВЗНП) і Постійний комітет цих зборів, вра­хо­ву­ю­чи, що за вла­ди з'їздів і ВЗНП пар­ла­ментські функції ви­ко­ну­ва­ла у пер­шо­му ви­пад­ку Вер­хов­на ра­да, а в дру­го­му   Постійний комітет ВЗНП [1].

Національні збо­ри і За­ко­но­дав­ча па­ла­та Тай­ва­ню ста­ли оби­ра­ти­ся без­по­се­редньо елек­то­ра­том. За­ко­но­давчі пра­ва Національ­них зборів, як і раніше, об­ме­жені вне­сен­ням поп­ра­вок до Конс­ти­туції. То­му по­нят­тя легісла­ту­ри, тоб­то за­ко­но­дав­чо­го ор­га­ну, заз­ви­чай зас­то­со­ву­ють до За­ко­но­дав­чої па­ла­ти. Во­на ви­ко­нує функції пар­ла­мен­ту Тай­ва­ню, тоб­то ви­дає за­ко­ни, зат­ве­рд­жує пре­зи­дентські ука­зи про надз­ви­чай­ний стан, зас­лу­хо­вує до­повіді з пи­тань уп­равління, уря­до­вої політи­ки.

Пре­зи­дент, згідно з Конс­ти­туцією 1947 ро­ку, є най­ви­щим предс­тав­ни­ком нації, що здійснює певні дер­жавні функції. Він предс­тав­ляє рес­публіку в міжна­род­них відно­си­нах і усе­ре­дині країни, є го­лов­но­ко­ман­ду­ю­чим її зброй­ни­ми си­ла­ми, публікує за­ко­ни і ука­зи (дек­ре­ти), ук­ла­дає міжна­родні уго­ди, ого­ло­шує війну і ук­ла­ден­ня ми­ру, скли­кає Національні збо­ри, ого­ло­шує амністію і по­ми­лу­ван­ня, на­го­род­жує ор­де­на­ми і прис­воює по­чесні зван­ня, а та­кож зап­ро­вад­жує надз­ви­чай­ний і війсь­ко­вий стан.

За ос­таннє де­ся­тиліття на Тай­вані до­корінно змінив­ся політич­ний рельєф, він зро­бив­ся знач­но складнішим і різно­манітним. Гоміндан вже не ото­тож­ню­ють партійну ма­ши­ну з дер­жав­ною та іме­ну­ва­ти се­бе ре­во­люційно де­мок­ра­тич­ною партією. Він до­пус­тив ви­су­нен­ня аль­тер­на­тив­них кан­ди­датів, крім ре­ко­мен­до­ва­них парт­ко­ма­ми, на ви­бо­рах у партійних ор­ганізаціях. Од­но­партійний ре­жим Гомінда­ну пос­ту­по­во заміню­ва­ла ба­га­то­партійність. Спер­шу її мож­на бу­ло оха­рак­те­ри­зу­ва­ти як якусь подібність дво­партійної сис­те­ми, оскіль­ки прак­тич­но тіль­ки дві партії   Гоміндан і ДПП (Де­мок­ра­тич­на прог­ре­сив­на партія)   бу­ли впли­во­ви­ми політич­ни­ми си­ла­ми на різних ви­бо­рах. Зга­ду­ва­на ви­ще Но­ва партія (Син­дан) як тре­тя си­ла вис­ту­пи­ла ли­ше в грудні 1994 р. на ви­бо­рах гу­бер­на­то­ра провінції і мерів міст Тай­бей і Га­о­сюн, а та­кож відповідних предс­тав­ниць­ких ор­ганів провінцій і міст [2].

Вда­лим був де­бют на ви­бо­рах до За­ко­но­дав­чої па­ла­ти нап­рикінці 1995 р., ко­ли во­на роз­ши­ри­ла своє предс­тав­ни­цт­во до 21 ман­да­та (шість зас­нов­ників партії вже бу­ли за­ко­но­дав­ця­ми). На ви­бо­рах до Національ­них зборів (бе­ре­зень 1996 р.) Но­ва партія та­кож вис­ту­пи­ла успішно, наб­рав­ши 13,7% го­лосів ви­борців і от­ри­мав­ши 46 де­пу­татсь­ких місць. Після ви­борів у За­ко­но­дав­чу па­ла­ту в грудні 1998 р. предс­тав­ни­цт­во Но­вої партії в ній змен­ши­ло­ся удвічі, про­те їй все ж уда­ло­ся збе­рег­ти своє ста­но­ви­ще однієї з трь­ох ос­нов­них пар­ла­ме­нтсь­ких фракцій.

ДПП   це партія, що вис­ту­пає за де­мок­ра­тич­ний роз­ви­ток Тай­ва­ню за західним, аме­ри­кансь­ким зраз­ком. На її ко­ристь свідчить той факт, що во­на не "істо­рич­но­го ми­ну­ло­го", об­тя­же­но­го ав­то­ри­тар­ни­ми ме­то­да­ми уп­равління і жорс­то­ки­ми реп­ресіями, що ха­рак­тер­но для Гомінда­ну.

На пре­зи­де­нтсь­ких ви­бо­рах 2000 ро­ку ко­лишній предс­тав­ник Гомінда­ну Джеймс Сунг, ви­су­ну­тий як не­за­леж­ний кан­ди­дат, прог­рав менш ніж 3% го­лосів Чень Шуй­бя­ню. Од­ра­зу після ви­борів при­хиль­ни­ки Сун­га зап­ро­по­ну­ва­ли йо­му ство­ри­ти но­ву партію. Зреш­тою бу­ла зас­но­ва­на Пер­ша на­род­на партія, яка за­лу­чи­ла до своїх лав ба­га­то ко­лишніх послідов­ників Гомінда­ну і Но­вої партії.

У по­пе­реднь­о­му складі За­ко­но­дав­чої па­ла­ти, об­ра­ної в грудні 2001 р., Пер­ша на­род­на партія за кількістю місць посіда­ла третє місце після ДПП і Гомінда­ну. Се­ред не­що­дав­но ство­ре­них на Тай­вані політич­них партій   Тай­вансь­кий со­юз солідар­ності. За да­ни­ми на квітень 2003 р., у Міністерстві внутрішніх справ бу­ло за­реєстро­ва­но 99 політич­них партій. Про­те тіль­ки чо­ти­ри з них відігра­ють помітну роль у політич­но­му житті Тай­ва­ню. На­род­на партія (Цинь мінь дан) (ЦМД), зас­но­ва­на Сун Чу юєм не­за­ба­ром після пре­зи­де­нтсь­ких ви­борів 2000 ро­ку, на яких він фінішу­вав дру­гим, є треть­ою партією в пар­ла­менті. Чет­вер­та партія в За­ко­но­дав­чо­му Юані   Со­юз єднан­ня Тай­ва­ню (СЄТ), не­фор­маль­ним ліде­ром яко­го є ко­лишній пре­зи­дент Лі Ден ху­ей.

Аналіз нинішнь­о­го політич­но­го ланд­шаф­ту тай­вансь­ко­го суспільства свідчить, що на ост­рові скла­ла­ся ба­га­то­партійна сис­те­ма, де декіль­ка найвпли­вовіших політич­них партій кон­ку­ру­ють од­на з од­ною шля­хом участі у віль­них де­мок­ра­тич­них ви­бо­рах. Найвпли­вовіши­ми є ДПП і Гоміндан. При­чо­му ос­танній не­а­би­я­кою мірою спри­яв ство­рен­ню ба­га­то­партійної сис­те­ми. Під йо­го керівницт­вом відбу­ли­ся по­е­тапні політичні ре­фор­ми, бу­ла ство­ре­на віль­на пре­са, політичні партії та ор­ганізації і вод­но­час він так і не зміг до кінця здійсни­ти ре­фор­му все­ре­дині своїх партійних лав, що та­кож спри­я­ло підви­щен­ню впли­ву в суспільстві опо­зиційних політич­них партій, і на­сам­пе­ред ДПП.

Вільні, рівні і таємні ви­бо­ри. Політичні ви­бо­ри на Тай­вані от­ри­ма­ли конс­ти­туційно пра­во­ве оформ­лен­ня і легітим­ний ста­тус ат­ри­бу­ту існу­ю­чої де­мок­ра­тич­ної сис­те­ми. Во­ни ево­люціону­ва­ли від ста­ну політич­ної пот­ре­би, що стихійно ре­алізо­ву­ва­ла­ся, до стадії най­важ­ливішо­го, за­ко­но­дав­чо рег­ла­мен­то­ва­но­го інсти­ту­ту де­мок­ратії.

Вар­то за­у­ва­жи­ти, що на Тай­вані ут­во­ри­ло­ся біль­ше ви­бор­них дер­жав­них постів, ніж у біль­шості інших де­мок­ра­тич­них країн світу. Ви­бо­ри то­го чи іншо­го рівня відбу­ва­ють­ся май­же що­ро­ку. Се­ред­ня яв­ка на ви­бо­ри ста­но­вить 70%, що ниж­че, ніж у де­я­ких євро­пейсь­ких країнах, але ви­ще, ніж у США.

Ав­то­номні асоціації. Гро­мадські ру­хи по­ча­ли ви­ни­ка­ти на Тай­вані у 80 х ро­ках XX ст. як відповідна ре­акція на ав­то­ри­тар­не правління або навіть на війсь­ко­вий стан, зап­ро­вад­же­ний у 1949 році. Спо­чат­ку во­ни бу­ли спря­мо­вані на те, щоб спо­ну­ка­ти уряд до пе­рег­ля­ду політич­них ус­та­но­вок і пос­лаб­лен­ня конт­ро­лю над суспільством. У пев­но­му зна­ченні, діяльність політич­ної опо­зиції сти­му­лю­ва­ла роз­ви­ток гро­мадсь­ких рухів.

Ро­зуміння при­чин ви­ник­нен­ня і про­це­су роз­вит­ку гро­мадсь­ких рухів на Тай­вані за ми­нулі півстоліття пов'яза­не з пев­ни­ми труд­но­ща­ми. Уп­ро­довж пер­ших чо­тирь­ох де­ся­тиліть ць­о­го періоду (з 1949 до 1987 рр.) жи­те­лям Тай­ва­ню не доз­во­ля­ло­ся ор­ганізо­ву­ва­ти і здійсню­ва­ти публічні вис­ту­пи на підтрим­ку гро­мадсь­ких ініціатив, не санкціоно­ва­них офіційно уря­дом КНР. Сво­бо­да сло­ва бу­ла вкрай об­ме­же­на, а ті, хто насмілю­вав­ся спри­я­ти та­ким по­чи­нан­ням, заз­на­ва­ли су­во­ро­го пе­ресліду­ван­ня. Фак­тич­но впро­довж біль­шої час­ти­ни ць­о­го періоду гро­мадсь­ких рухів прос­то не існу­ва­ло.

Нап­рикінці 1987 р. бу­ли зняті об­ме­жен­ня на ви­дан­ня но­вих га­зет. А в січні 1999 р. бу­ло відміне­но зас­тарілий за­кон про пре­су, що ра­зом з еко­номічним процвітан­ням зу­мо­ви­ло не­бу­ва­ле зрос­тан­ня кіль­кості га­зет і жур­налів на ост­рові. Після здійсне­них пе­рет­во­рень кількість га­зет, яких у період дії дек­ре­ту про надз­ви­чай­ний стан бу­ло 31, вже до се­ре­ди­ни 1992 р. зрос­ла до 246, а в грудні 1996 р.   до 371. За­галь­ний ти­раж га­зет, що ви­хо­ди­ли на Тай­вані на по­чат­ку XXI століття, вже ста­но­вить по­над шість мільйонів примірників. А з ура­ху­ван­ням то­го, що на­се­лен­ня Тай­ва­ню ста­но­вить близь­ко 22 мільйонів осіб, це за­без­пе­чує йо­му од­не з пер­ших місць у світі за кількістю що­ден­них га­зет на ду­шу на­се­лен­ня [3].

Ос­таннє де­ся­тиліття на Тай­вані бу­ло поз­на­че­не безп­ре­це­де­нт­ним роз­вит­ком те­левізійної індустрії, ле­галізацією при­ват­них ка­бель­них те­левізійних ком­паній і збіль­шен­ням кіль­кості дос­туп­них су­пут­ни­ко­вих транс­ляцій.

Ши­ро­кий дос­туп до Інтер­не­ту змінив інфор­маційний ри­нок на Тай­вані. Дру­карські дже­ре­ла інфор­мації сталі дос­тупні в ре­жимі он лайн. Во­ни на­да­ють найсвіжішу інфор­мацію, яку зви­чайні дру­карські ви­дан­ня, що онов­лю­ють­ся один раз на день, несп­ро­можні так швид­ко на­да­ти чи­та­чеві. Ви­давці книг і ве­ликі книж­кові аген­т­ства відкри­ли Інтер­нет ма­га­зи­ни. Радіо  і те­левізійні станції та­кож транс­лю­ють пе­ре­дачі і прог­ра­ми че­рез Інтер­нет. Тай­вань за­во­ю­вав ре­пу­тацію країни, в якій "найінтер­не­ти­зо­ваніший" у світі уряд   зав­дя­ки дос­туп­ності сайтів, ство­ре­них йо­го дер­жав­ни­ми ус­та­но­ва­ми у всесвітній ме­режі.

За­без­пе­чен­ня і за­хист політич­них і цивіль­них прав лю­ди­ни. Той факт, що Тай­вань біль­ше ніж півстоліття пе­ре­бу­вав під вла­дою ав­то­ри­тар­но­го уря­ду, який 38 років зберігав у країні ре­жим надз­ви­чай­но­го ста­ну, ви­ма­гає від уря­ду ост­ро­ва та йо­го гро­ма­дян ро­зуміння то­го, що для ста­нов­лен­ня і роз­вит­ку пра­во­за­хис­ної сис­те­ми на Тай­вані не­обхідні значні зу­сил­ля у сфері як політи­ки і за­ко­но­да­в­ства, так і куль­ту­ри та освіти. Потрібно роз­ви­ва­ти відповідну інфра­ст­рук­ту­ру.

 Підтве­рд­жен­ням до­сяг­ну­тих Тай­ва­нем успіхів у сфері за­хис­ту прав лю­ди­ни слу­гу­ють щорічні звіти різних міжна­род­них пра­во­за­хис­них ор­ганізацій. Нап­рик­лад, у до­повіді гру­пи "Міжна­род­на амністія" за 2000 р. по­зи­тив­но оціне­но зу­сил­ля уря­ду що­до впро­вад­жен­ня но­вих за­конів і ре­фор­му­ван­ня існу­ю­чо­го за­ко­но­да­в­ства що­до прав лю­ди­ни. Згідно з до­повіддю про сво­бо­ду у світі, опубліко­ваній в 2000 р. Freedom House (пра­во­за­хис­ною ор­ганізацією, роз­та­шо­ва­ною в Нью Йор­ку) острів ра­зом із Японією був виз­на­ний однією з найбільш віль­них дер­жав Азії. За рей­тин­гом Freedom House, ступінь за­хис­ту політич­них і цивіль­них прав на Тай­вані оціне­но дво­ма ба­ла­ми (за се­ми­баль­ною шка­лою), де пер­ший ступінь відповідає найбільшій сво­боді. Freedom House вва­жає Тай­вань віль­ною дер­жа­вою.

Праг­ну­чи і далі зміцню­ва­ти міжна­род­ний ав­то­ри­тет Тай­ва­ню в пра­во­за­хисній сфері, пре­зи­дент країни Чень Шуй­бянь у вис­ту­пах про­по­ну­вав ак­тивізу­ва­ти діяльність дер­жа­ви що­до участі в ос­нов­них міжна­род­них пра­во­за­хис­них за­хо­дах: "Ми ви­ко­ну­ва­ти­ме­мо умо­ви За­галь­ної дек­ла­рації прав лю­ди­ни, Міжна­род­ну кон­венцію з цивіль­них і політич­них прав і Віденсь­ку дек­ла­рацію" [4].

Тай­вань праг­не до доб­ре відо­мої фор­ми західної де­мок­ратії. Про­те успіхи де­мок­ра­тич­них пе­рет­во­рень на ост­рові за­ле­жать не тіль­ки від то­го, як там сприй­муть ефек­тивність західних інсти­тутів, але й від то­го, як пос­тав­лять­ся йо­го гро­ма­дя­ни до проб­лем західно­го суспільства і куль­ту­ри. Ре­альні труд­нощі, що впли­ва­ють на якість жит­тя у су­час­них де­мок­ра­тич­них дер­жа­вах, пов'язані са­ме із дру­гим рівнем, тоб­то із куль­тур­ни­ми проб­ле­ма­ми, рішен­ня яких час­то пе­ре­бу­ває за ме­жа­ми мож­ли­вос­тей інсти­туційних рішень, а от­же   і за ме­жа­ми мож­ли­вос­тей дер­жав­ної політи­ки.