Гостинна «Фортеця» з родинним затишком
Сергій Анатолійович Баранюк
Народився в місті Рівному 23 квітня 1972 року. Із золотою медаллю закінчив середню спеціалізовану школу № 7, де окремі навчальні дисципліни викладалися англійською. 1989-го вступив до Рівненського педагогічного інституту (нині гуманітарного університету) і 1994 року закінчив факультет інформатики, обчислювальної техніки та загальнотехніч-них дисциплін. Другу вищу освіту здобув у Рівненському водному університеті за фахом «бухгалтерський облік та аудит», третю — в Міжрегіональній Академії управління персоналом, спеціальність — «менеджмент організацій та основи управління підприємствами та бізнесом». Крім того, має два міжнародні сертифікати компанії «Ксерокс» із відзнакою у номінації «комерційний директор» та «управління персоналом». Відмінник освіти України. Президент компанії «Фортеця», яка займається оргтехнікою.
Щоб не винаходити велосипед
— Пане Сергію, до вступу в МАУП Ви вже мали дві вищі освіти. Коли і чому Вам стала необхідною ще одна?
— Коли компанія почала розвивати оптову й роздрібну торгівлю та відкрила магазин, я відчув, що мені не вистачає загальних підходів до справи, системних знань. Це я й «надолужив» невдовзі в МАУП, хоча до того бізнесом, пов'язаним з оргтехнікою, займався вже десять років. Тут же збагнув, що чимало речей, які я навигадував раніше, називалися менеджментом, маркетингом. Навчаючись, я збагнув, що давним-давно люди це вже пройшли і не варто винаходити велосипед, а рухатися далі, використовуючи досвід інших.
— Нині Ви досить молодий і успішний підприємець. Безумовно, що складових цього успіху немало, включаючи таку, здавалось би, дрібничку, як місце, де розташована фірма?
— Спершу, майже п'ять років поспіль, ми орендували приміщення, постійно розширяючись. Але їх щоразу виявлялося недостатньо. А орендна плата - у нас тільки зростає. Через те взяли кредит, купили старе приміщення в центрі міста, швидко зробили ремонт. Відкрили магазин «Цифран». Не «Цифра», а «Цифран». Бо саме так молодь називає між собою цифрову техніку, так ми і свій магазин назвали. А чи випадково вибрали місце?.. Звичайно, ми хотіли розташуватися в центрі. Але я завжди був реалістом, ніколи не влазив у сумнівні проекти, кожен крок звик прораховувати. Все, що мав і маю, - вкладено у фірму. Тож шукали найраціональніший, найприйнятніший для нас варіант. У Рівному в центрі міста заборонено проїзд транспорту - лише за спецперепустками. Тому ми обрали місце, де впродовж дня просувається вісімдесят відсотків міського транспорту. Тепер «Фортеця» - перед очима кожного, хто проїздить чи проходить «нашою» вулицею.
Гармонія старовини й модерну
— Від самої назви «Фортеця» віє історією. Який вона має вигляд, яке обличчя матиме в перспективі?
— Поки що це звичайний будинок, «виконаний» у темно-синіх і золотавих, оптимістичних кольорах. Ці барви символізують солідність, достаток, кладуть певний відблиск на імідж фірми. З часом, заробивши достатні кошти, хочемо за допомогою істориків і дизайнерів створити цілий комплекс, до якого увійдуть і акустичний центр, і, можливо, ресторан, виконаний у відповідному стилі, і ще багато чого іншого. Прагнемо гармонійно поєднувати історію й сучасність, старовину й модерн.
— Що Ви порадите із власного досвіду молодим людям, що прагнуть відкрити власну справу, до того ж не в столи ці, а на теренах, від неї досить віддалених?
— Скажу відверто: відкрити свою справу, і не лише в столиці, а й у регіонах також, не так уже й важко: зареєструватися, одержати ліцензію... Значно важче вийти на пристойний рівень бізнесу й утриматися в ньому. Скажімо, у нас в Рівному чимало компаній, які на ринку десять-п'ятнадцять років, але майже не мають серйозних здобутків. Формально вони існують, але якось невиразно, сіро, не маючи свого обличчя й не дбаючи про свій імідж. А є компанії з три-п'ятирічним стажем на ринку, однак вони багато чого досягли і посідають гідне місце посеред інших. Звичайно, ми аналізуємо діяльність своїх конкурентів і часто навіть мінусовий, з нашої точки зору, їхній досвід намагаємося перетворити на плюсовий. Але вже наш, власний.
Ще один важливий, на мій погляд, аспект проблеми. Нині роботи вистачає скрізь, зокрема й у нас, у Рівному. На жаль, мало охочих по-справжньому працювати, особливо - серед молодих. Часто - через своє невміння досягати мети. А руки опускаються у них, коли стикаються чи не з першими практичними труднощами. І тут я знову не можу не сказати доброго слова про МАУП, де особлива увага звертається на практику. Ви подивіться, скільки менеджерів випускають нині вищі навчальні заклади. Проте відсотків шістдесят із них не знають достеменно, що таке менеджмент. І менеджерами вважають себе, якщо йдуть продавати в магазині будь-який крам. Тобто знівелювалося саме поняття «менеджер». Хвиля фахівців у цій сфері, яка щороку вихлюпується з ВНЗ, — досить значна, але дуже рідко випускаються істинні фахівці, бо в самому менеджменті немає конкретної спеціалізації. Що таке в моєму розумінні менеджер? В ідеалі це людина, яка виходить зі стін інституту і їй можна доручити виконувати обов'язки управляючого. А натомість одержуємо зовсім «сирих», не готових до практичної діяльності людей, яких лише умовно можна назвати фахівцями.
— Нині в кожному домі комп'ютер стає таким звичним, як холодильник. Що ви робите, аби клієнти купували комп'ютери та оргтехніку саме у вашій «Фортеці», а не деінде?
— Наголошу лише на одному моменті. Разом з банком «Споживчий» надаємо своїм клієнтам кредит на п'ять років. На такий термін ризикуємо надавати тільки ми. Це ж майже «безкоштовно»: люди платять п'ятдесят гривень у місяць і одержують персональний комп'ютер, який уподобали. Працюємо на те, щоб з нашою технікою мешканці Рівного почувалися затишно й надійно. Недаремно «Фортецю» називають родинною фірмою.
— Пане Сергію, розкажіть про найяскравіші миттєвості Вашого життя.
— Звичайно, їх немало. Пам'ятається день, коли в школу пішов. Як після її закінчення одержав золоту медаль. Це була мрія, тоді, пригадую, я півроку по дві години спав, готуючись до екзаменів... Коли вступив у свій перший у житті вищий навчальний заклад. По щирості збирався стати дипломатом, але в Москві мені прозоро натякнули, що в мене шансів немає, незважаючи на мою золоту медаль. Бо, як я тоді зрозумів, важили не знання, а те, хто в тебе батьки і які вони мають зв'язки. А перед тим я хотів вступати у військове училище, щоб стати морським піхотинцем, а саме — розвідником. Вже й виклик на вступні екзамени мав, але батьки відмовили. Згодом після першого ж екзамену вступив у цивільний ВНЗ, що викликало неймовірну радість моїх батьків та рідних... Незабутні для мене одруження, народження сина. І дні, коли створена мною фірма почала давати перші відчутні результати.
Час для праці і... відпочинку
— Цікаво, скільки часу забирають у Вас думки про роботу, сама робота. І чи стало спокійніше з плином часу працювати Вам як керівникові?
— Спокійніше не стало, але скажу вам так: я навчився «відключатися» від роботи. Бо раніше й після належних «від і до» продовжував думати про неї, поки не зрозумів, що довго так не протягну. Пережив кілька стресів, потім відкрилося кілька виразок шлунку одразу... Я й тепер не можу сказати, що навчився зовсім себе стримувати, але ніколи не підвищую голосу в розмові з підлеглими й партнерами, а тим паче — з людьми, які приходять до нас у «Фортецю». Вважаю, що почуття власної гідності — надзвичайно важливе для людини і її в жодному разі не можна принижувати, ображати.
Щодо вільного часу, то це — теж капітал, до того ж — неоціненний. Це можливість читати, бачити, мандрувати, бодай недовго належати самому собі. Вважаю: якщо людина працює після дев'ятнадцятої, то про неї не скажеш, що це — успішний бізнесмен. Треба планувати свій день і виконувати все, що запланував. До речі, це чи не найбільша проблема багатьох моїх колег — невміння організувати себе й людей довкола себе, якщо ти керівник того чи іншого колективу. І треба вміти відпочивати. У нас же як: цілий рік «тяжко працюємо», а потім їдемо кудись днів на десять перепочити. І називаємо це справжнім відпочинком. А це зовсім не так.
Спокій у бізнесі тільки сниться
— А Ви спокійні за долю справи, якщо залишаєте її, скажімо, на місяць у зв'язку з тією ж відпусткою?
— По-перше (посміхається), відпочивати на цілий місяць я ніколи не їжджу!.. А ось уже чотири роки поспіль їжджу в санаторій — і не стільки щоб підлікуватись, а для того, щоб трохи мізки провітрити. Бо знаю, що січень місяць з'їсть у мене більше нервів, ніж будь-який інший. Бо в час святкування Новоріччя бізнесу майже немає, між собою січень ми «п'яним» місяцем називаємо... Тож їду в Карпати — поблукати по снігу в горах, випити води із цілющого джерела. Перші два-три дні нервуюся — як там без мене? А потім заспокоююся.
— І не телефонуєте?..
— Принципово, бо розумію, що все одно нічого не зміниться. Відпочиваю днів десять, а за день-другий до повернення додому мене знову починає кидати на стіни, знову постає питання — а як там?.. Хоча, дякувати Богу, маю надійних заступників. На них можна покластися. Якщо вони за цей час (посміхається) фірму не розвинуть, то принаймні не загублять її.
— Можливо, когось із своїх колег хотіли б назвати зараз?
—Руслана, мого брата, на шість років молодшого за мене. Нині він — директор «Фортеці», але пройшов усі щаблі професійного становлення, починаючи від продавця в магазині. Ми з ним навчилися розділяти бізнес, роботу від родинних стосунків, до нього я вимогливий не менше, ніж до інших працівників «Фортеці».
— Психологи радять родичів на роботу не брати…
— Я згоден із цією думкою, хоча й не стовідсотково. Бо коли, крім кровного зв'язку, є довіра, і бачиш, що людина на твоїх очах творчо зростає, набуває досвіду… Скажіть, чому б і ні? Пригадую, я одразу попередив Руслана: якщо на фірмі ти не розвиватимешся як фахівець, то ми не зможемо працювати разом. Втім, цей принцип стосується не лише брата. Мене як керівника компанії тішить, що й у багатьох інших наших співробітників не поверховий інтерес до справи, що вони починають займатися самоосвітою, привносять нові ідеї. Попервах ці ідеї з тієї чи іншої причини можуть бути навіть неприйнятні. Але стократ важливіше, що колеги думають, як облаштувати своє життя завдяки успішній роботі у «Фортеці».
Вів розмову Олександр КАВУНЕНКО