головнаконтактна інформація
Персонал - журнал інтелектуальної еліти РУБРИКИ
№ 3/2005 
Персонал № 3/2005
архів номерів
рік: 2008   2007   2006   2005   
2004   2003   2002
Игры маджонг онлайн играть - играть в флеш игры http://stopgame.ru/.
Аналітичний щотижневик Персонал-плюс







«Всупереч і завдяки обставинам, які склалися щасливо...»

Денис Тулін,
помічник президента МАУП

... Навдивовижу динамічний, але не суєтний, завжди врівноважений і привітний, хоча його робоче місце чи не в найгарячішій точці МАУП — приймальні президента Академії, куди повсякчас приходять відвідувачі і де майже не вмовкають телефони... ... Цінує час — свій і співрозмовника, з увагою вислухає кожного, порадить і розрадить. ... Вроджена інтелігентність, глибока й гнучка пам'ять, яка дає змогу блискавично пригадати, наприклад, інформацію річної давності в газеті «ПЕРСОНАЛ Плюс» про візит посла якоїсь країни, його ім'я й титули... Переконаний, що чимало з тих, хто впродовж останніх років працює в Міжрегіональній Академії управління персоналом, впізнали володаря цих чеснот. Так, це Денис Тулін, помічник президента МАУП. Минулого року він закінчив Міжрегіональну Академію управління персоналом.


Піти, щоб повернутися

Денисе Анатолійовичу, спершу, будь ласка, — про те, як велося Вам до приходу в МАУП.

— «Домаупівське» життя моє складалося так, як і життя багатьох ровесників: школа, вищий навчальний заклад, ба­жання знайти роботу, яка б відповідала матеріальним і ду­ховним запитам... Отож, 1991 року я закінчив Київську се­редню школу № 24 і вступив на філологічний факультет Українського державного педагогічного університету імені М. Драгоманова, отримав диплом учителя української та англійської мови й літератури. Новенький диплом, зви­чайно, тішив, але — що далі? Ви ж пригадуєте: то були ча­си, коли педагоги заробляли, м'яко кажучи, дуже небагато; владці кивали на обставини, хизуючись своїм умінням вір­туозно ходити між краплинами дощу й нібито бажаючи зробити для людей в Україні щось ліпше. Натомість — інф­ляція. Мої співвітчизники стрімко втрачали навіть те, що наживали роками, не сподіваючись на достаток, на стабіль­не життя в найближчому майбутньому. Здавалось, їх поз­бавляли навіть самої можливості щось змінити, втішаючи доволі цинічним, на мій погляд, висловом одного з тодіш­ніх високопосадовців: маємо те, що маємо.

—  Юність, як відомо, — це майже завжди максима­лізм, прагнення навіть за найскладніших умов і ситуа­цій стати над обставинами, діяти, а не чекати пода­рунків долі...

— Саме зважаючи на «обставини, що склалися», а скорі­ше — всупереч їм, я вирішив знайти роботу, яка б не тіль­ки гідно оплачувалась. Хотілося також збагатитися тим, чого свого часу не дав мені вищий педагогічний заклад. А крім того, — побачити світ, познайомитися з цікавими, не­ординарними людьми й самому переконатися, що ти, поп­ри все, таки вартий кращого в цьому далеко не досконало­му світі, що здатен вирішувати свої проблеми сам. Так роз­мірковуючи, я опинився в Польщі, де впродовж двох років довелося працювати в одній з рекламних фірм у місті Лодзь. Це дійсно був дуже цікавий період життя, адже до­велося пізнати нову культуру, вивчити мову, познайоми­тися з великою кількістю чудових людей, які стали моїми справжніми друзями. Не лукавитиму, кажучи, що не шу­кав кращого життя за кордоном. Але завжди хотів жити у рідній країні, тому невдовзі повернувся додому, служив у Збройних силах України, працював у Соціальній службі для молоді Київської міської державної адміністрації. Потім у моє життя увійшла Академія, і я вважаю, що доля ус­міхнулася мені, подарувавши саме цей шанс. Торік я від­значив тут своє тридцятиріччя й одержав диплом магістра соціальної педагогіки та психології.

Чим був викликаний вибір саме цієї спеціальності?

— Я обрав її не випадково, адже соціальна педагогіка у нашій країні — наука порівняно молода і має неабиякі пер­спективи. Та й тепер знання з психології допомагають ме­ні здійснювати безпосередні обов'язки, пов'язані з повсяк­денним спілкуванням із різними людьми, сприяють про­фесійному й особистісному самоутвердженню. Тішить та­кож те, що тепер мені вдається застосовувати на практиці теоретичні знання, здобуті в МАУП; стала в пригоді також моя попередня робота в соціальних службах. І взагалі я вдячний долі за те, що саме так складалися обставини мо­го дотеперішнього життя, бо вони врешті виявилися щас­ливими.

... І не зупинятися на досягнутому

Цікаво довідатися, що дає Вам сама можливість бути помічником президента МАУП; зрештою, як пра-цюється поруч із такою багатогранною особистістю, як Георгій Васильович Щокін?

— Час минає швидко, я й не помітив, як збігло чотири ро­ки, відколи став помічником президента МАУП. Хотів би наголосити на своєму чи не найсильнішому — впродовж цього часу — відчутті: ця посада дала мені змогу постійно розвиватися, відкривати в собі нові професійні грані. Вве­чері, по закінченні кожного робочого дня, відзначаю подум-ки, що не тільки виконав доручення президента, а й осягнув щось нове, збагатився досвідом цього дня, без якого й інші були б не такі яскраві. Це природно, оскільки працюю по­руч із безумовно талановитою й надзвичайно працездатною людиною, менеджером від Бога — Георгієм Васильовичем Щокіним, — президентом Міжрегіональної Академії управ­ління персоналом. Повірте, це дуже цікаво. Але й нелегко, бо він дуже вимогливий не лише до себе, а й до співробітни­ків Академії. На мою думку, цей фактор є своєрідним ката­лізатором успішної діяльності найбільшого і найкращого вищого навчального закладу України. Власне, перебуваючи на своїй теперішній посаді, я по-справжньому збагнув: для того, щоб стати професіоналом, необхідно не тільки здобу­ти гарну освіту й глибокі знання, а й уміти застосовувати їх у повсякденній професійній діяльності.

— А без яких рис, на Вашу думку, важко уявити справжнього професіонала?

— Відповідаючи на Ваше запитання, хотів би наголоси­ти ще раз на тому, про що я вже побіжно зауважив. Так от: професіонал, на мою думку, — це людина, здатна постій­но самовдосконалюватися, розвиватися незалежно від обставин, які «тиснуть» на нього, щонайефективніше ви­користовувати свій інтелектуальний та духовний потен­ціал, знання і вміння. Для професіонала немає нічого не­можливого, якщо не зупинятися на досягнутому. Сучасні умови існування установ та організацій, великих, серед­ніх і малих підприємств потребують від кожного працівника середньої та вищої ланки не тільки беззаперечних теоретичних знань, а й неабиякого практичного досвіду. Зараз, як ніколи, однією з важливих вимог до кожного працівника є його універсальність. А власне універсаль­ність полягає, на мою думку, в здатності працівника пос­тійно набувати необхідних знань, бути готовим викону­вати всі без винятку корпоративні завдання в команді. Саме цього і вчить мене робота в МАУП.

Що день грядущий нам готує

Обов'язків у помічника президента Академії чима­ло, всіх і не перелічиш, але бодай про деякі з них хоті­лось би довідатись.

—Справді, роботи у приймальні Президента МАУП завжди вдосталь. Той, кому хоч раз доводилося бувати тут, мав змогу переконатися в цьому. І телефони упродовж ро­бочого дня не стихають ані на хвилину, завжди багато і від­відувачів. Дні минають у повсякденному й безпосередньо­му спілкуванні з працівниками Академії, студентами та гостями, діловими партнерами МАУП. Чимало зусиль пов'язано з організацією офіційних зустрічей президента, нарад, підготовкою документів. Доводиться переглядати пресу та новини в Інтернеті. Останнім часом, із наближен­ням нового набору студентів на денну форму навчання, побільшало запитань абітурієнтів на Інтернет-форумі Академії, на які я повинен оперативно відповісти.

Аби здійснювати такий, і справді значний обсяг роботи, необхідно бути дуже організованим...

—Я згоден з Вами. Тому щовечора, перед завершенням робочого дня, намагаюся продумати в деталях, що «день грядущий нам готує». Це аксіома: щоб виконувати завдан­ня, треба їх спершу планувати. До того ж — якнайретель­ніше. Без цього неможлива плідна й продуктивна праця. Втім, як і без цікавого повноцінного відпочинку.

Яким змістом наповнюєте його?

—У вільний час віддаю перевагу спілкуванню з друзями та прогулянкам на природі. Люблю слухати музику. Зав­жди поруч книга. Це може бути як белетристика, так і пуб­ліцистика. Люблю читати книги з психології. До речі, час­то звертаюся до праці Г. В. Щокіна «Візуальна психодіаг­ностика — пізнання людей за їх зовнішністю та поведін­кою». Мене, людину, майже весь робочий день якої минає у живому спілкуванні, ця книга збагачує знаннями, допо­магає успішно провадити свою професійну діяльність.

Денисе Анатолійовичу, дякуємо за інтерв'ю. Не­хай кожен вдало завершений день тішить і наповнює радістю Ваше серце, а обставини життя й надалі складаються щасливо.

—Дякую і Вам за це побажання, а також за надану мож­ливість поділитися деякими своїми спостереженнями про життя людини в професії, і не лише в ній. Бажаю всім сим-патикам журналу «ПЕРСОНАЛ» життєвих гараздів, а ша­нованому мною часописові — процвітання й постійного розширення кола читачів.

Вів розмову
Олександр КАВУНЕНКО



передплатний індекс 09881 про видання | реклама у виданні | контакти | попередня версія сайту