«Всупереч і завдяки обставинам, які склалися щасливо...»

Піти, щоб повернутися

—Денисе Анатолійовичу, спершу, будь ласка, — про те, як велося Вам до приходу в МАУП.

— «Домаупівське» життя моє складалося так, як і життя багатьох ровесників: школа, вищий навчальний заклад, ба­жання знайти роботу, яка б відповідала матеріальним і ду­ховним запитам... Отож, 1991 року я закінчив Київську се­редню школу № 24 і вступив на філологічний факультет Українського державного педагогічного університету імені М. Драгоманова, отримав диплом учителя української та англійської мови й літератури. Новенький диплом, зви­чайно, тішив, але — що далі? Ви ж пригадуєте: то були ча­си, коли педагоги заробляли, м'яко кажучи, дуже небагато; владці кивали на обставини, хизуючись своїм умінням вір­туозно ходити між краплинами дощу й нібито бажаючи зробити для людей в Україні щось ліпше. Натомість — інф­ляція. Мої співвітчизники стрімко втрачали навіть те, що наживали роками, не сподіваючись на достаток, на стабіль­не життя в найближчому майбутньому. Здавалось, їх поз­бавляли навіть самої можливості щось змінити, втішаючи доволі цинічним, на мій погляд, висловом одного з тодіш­ніх високопосадовців: маємо те, що маємо.

— Саме зважаючи на «обставини, що склалися», а скорі­ше — всупереч їм, я вирішив знайти роботу, яка б не тіль­ки гідно оплачувалась. Хотілося також збагатитися тим, чого свого часу не дав мені вищий педагогічний заклад. А крім того, — побачити світ, познайомитися з цікавими, не­ординарними людьми й самому переконатися, що ти, поп­ри все, таки вартий кращого в цьому далеко не досконало­му світі, що здатен вирішувати свої проблеми сам. Так роз­мірковуючи, я опинився в Польщі, де впродовж двох років довелося працювати в одній з рекламних фірм у місті Лодзь. Це дійсно був дуже цікавий період життя, адже до­велося пізнати нову культуру, вивчити мову, познайоми­тися з великою кількістю чудових людей, які стали моїми справжніми друзями. Не лукавитиму, кажучи, що не шу­кав кращого життя за кордоном. Але завжди хотів жити у рідній країні, тому невдовзі повернувся додому, служив у Збройних силах України, працював у Соціальній службі для молоді Київської міської державної адміністрації. Потім у моє життя увійшла Академія, і я вважаю, що доля ус­міхнулася мені, подарувавши саме цей шанс. Торік я від­значив тут своє тридцятиріччя й одержав диплом магістра соціальної педагогіки та психології.

— Чим був викликаний вибір саме цієї спеціальності?

— Я обрав її не випадково, адже соціальна педагогіка у нашій країні — наука порівняно молода і має неабиякі пер­спективи. Та й тепер знання з психології допомагають ме­ні здійснювати безпосередні обов'язки, пов'язані з повсяк­денним спілкуванням із різними людьми, сприяють про­фесійному й особистісному самоутвердженню. Тішить та­кож те, що тепер мені вдається застосовувати на практиці теоретичні знання, здобуті в МАУП; стала в пригоді також моя попередня робота в соціальних службах. І взагалі я вдячний долі за те, що саме так складалися обставини мо­го дотеперішнього життя, бо вони врешті виявилися щас­ливими.

... І не зупинятися на досягнутому

— Цікаво довідатися, що дає Вам сама можливість бути помічником президента МАУП; зрештою, як пра-цюється поруч із такою багатогранною особистістю, як Георгій Васильович Щокін?

— Час минає швидко, я й не помітив, як збігло чотири ро­ки, відколи став помічником президента МАУП. Хотів би наголосити на своєму чи не найсильнішому — впродовж цього часу — відчутті: ця посада дала мені змогу постійно розвиватися, відкривати в собі нові професійні грані. Вве­чері, по закінченні кожного робочого дня, відзначаю подум-ки, що не тільки виконав доручення президента, а й осягнув щось нове, збагатився досвідом цього дня, без якого й інші були б не такі яскраві. Це природно, оскільки працюю по­руч із безумовно талановитою й надзвичайно працездатною людиною, менеджером від Бога — Георгієм Васильовичем Щокіним, — президентом Міжрегіональної Академії управ­ління персоналом. Повірте, це дуже цікаво. Але й нелегко, бо він дуже вимогливий не лише до себе, а й до співробітни­ків Академії. На мою думку, цей фактор є своєрідним ката­лізатором успішної діяльності найбільшого і найкращого вищого навчального закладу України. Власне, перебуваючи на своїй теперішній посаді, я по-справжньому збагнув: для того, щоб стати професіоналом, необхідно не тільки здобу­ти гарну освіту й глибокі знання, а й уміти застосовувати їх у повсякденній професійній діяльності.

— А без яких рис, на Вашу думку, важко уявити справжнього професіонала?

— Відповідаючи на Ваше запитання, хотів би наголоси­ти ще раз на тому, про що я вже побіжно зауважив. Так от: професіонал, на мою думку, — це людина, здатна постій­но самовдосконалюватися, розвиватися незалежно від обставин, які «тиснуть» на нього, щонайефективніше ви­користовувати свій інтелектуальний та духовний потен­ціал, знання і вміння. Для професіонала немає нічого не­можливого, якщо не зупинятися на досягнутому. Сучасні умови існування установ та організацій, великих, серед­ніх і малих підприємств потребують від кожного працівника середньої та вищої ланки не тільки беззаперечних теоретичних знань, а й неабиякого практичного досвіду. Зараз, як ніколи, однією з важливих вимог до кожного працівника є його універсальність. А власне універсаль­ність полягає, на мою думку, в здатності працівника пос­тійно набувати необхідних знань, бути готовим викону­вати всі без винятку корпоративні завдання в команді. Саме цього і вчить мене робота в МАУП.

Що день грядущий нам готує

—Обов'язків у помічника президента Академії чима­ло, всіх і не перелічиш, але бодай про деякі з них хоті­лось би довідатись.

—Справді, роботи у приймальні Президента МАУП завжди вдосталь. Той, кому хоч раз доводилося бувати тут, мав змогу переконатися в цьому. І телефони упродовж ро­бочого дня не стихають ані на хвилину, завжди багато і від­відувачів. Дні минають у повсякденному й безпосередньо­му спілкуванні з працівниками Академії, студентами та гостями, діловими партнерами МАУП. Чимало зусиль пов'язано з організацією офіційних зустрічей президента, нарад, підготовкою документів. Доводиться переглядати пресу та новини в Інтернеті. Останнім часом, із наближен­ням нового набору студентів на денну форму навчання, побільшало запитань абітурієнтів на Інтернет-форумі Академії, на які я повинен оперативно відповісти.

—Аби здійснювати такий, і справді значний обсяг роботи, необхідно бути дуже організованим...

—Я згоден з Вами. Тому щовечора, перед завершенням робочого дня, намагаюся продумати в деталях, що «день грядущий нам готує». Це аксіома: щоб виконувати завдан­ня, треба їх спершу планувати. До того ж — якнайретель­ніше. Без цього неможлива плідна й продуктивна праця. Втім, як і без цікавого повноцінного відпочинку.

—Яким змістом наповнюєте його?

—У вільний час віддаю перевагу спілкуванню з друзями та прогулянкам на природі. Люблю слухати музику. Зав­жди поруч книга. Це може бути як белетристика, так і пуб­ліцистика. Люблю читати книги з психології. До речі, час­то звертаюся до праці Г. В. Щокіна «Візуальна психодіаг­ностика — пізнання людей за їх зовнішністю та поведін­кою». Мене, людину, майже весь робочий день якої минає у живому спілкуванні, ця книга збагачує знаннями, допо­магає успішно провадити свою професійну діяльність.

—Денисе Анатолійовичу, дякуємо за інтерв'ю. Не­хай кожен вдало завершений день тішить і наповнює радістю Ваше серце, а обставини життя й надалі складаються щасливо.

—Дякую і Вам за це побажання, а також за надану мож­ливість поділитися деякими своїми спостереженнями про життя людини в професії, і не лише в ній. Бажаю всім сим-патикам журналу «ПЕРСОНАЛ» життєвих гараздів, а ша­нованому мною часописові — процвітання й постійного розширення кола читачів.

Вів розмову
Олександр КАВУНЕНКО