До передісторії феномена «глобалізації»

Щоб зрозуміти певне суспільне явище, розіб­ратися в його сутності, слід насамперед з'ясувати його походження, історичні корені, витоки, а да­лі простежити процес його розвитку до дослід­жуваного етапу, спробувавши виявити законо­мірності цього розвитку. Лише потім можна прогнозувати.

У статті ми спробували застосувати цей метод для дослідження феномена нинішньої «глобалі­зації» в низці попередніх робіт (від 1995 р.). Вда­лося спрогнозувати деякі тенденції розвитку сві­тової капіталістичної системи та її оточення, хоч у попередніх дослідженнях практично не вико­ристовували термін «глобалізація» [1; 2]. Беремо цей термін у лапки через його семантичну розми­тість, сутнісну невизначеність, хоча словникове його значення цілком нейтральне й означає «всепланетна, така, що охоплює всю планету» (та й походить воно очевидно від англійського Globе — земля).

Мало не кожен дослідник вкладає в це поняття ін­ший зміст. Це стосується і сучасних досліджень [3].

«Глобалізація... — це процес інтеграції людства у всіх сферах життя на основі інформаційних тех­нологій, транснаціональних фінансових і економіч­них інститутів, синкретизму соціокультурних нововведень» — А. Баранов [3, с. 12]. С. Пронін дає

таке визначення: «Глобалізація — історично об'єк­тивний процес інтернаціоналізації виробництва, обміну і споживання, ринків капіталу і праці, нау­ково-технічного прогресу, процес інтеграції в єди­ну систему політичних і соціокультурних, дер­жавних та етнорегіональних суб'єктів світового співтовариства. На віддалену... перспективу про­цес глобалізації спрямований на формування за-гальнопланетної цивілізації» [3, с. 56].

З'явилось ще одне поняття чи термін, причому не менш, а ще більш багатозначний, ніж досліджу­ваний нами, — «цивілізація». Його визначення необхідне для з'ясування терміна «глобалізація».

Продовжимо наводити цитати: «Глобалізація, технічно зафіксована (! — М. К.) у всесвітніх комп'ютерних мережах, у транснаціональних еко­номічних структурах і політичних інститутах, трансформувала етнічність із предмета внут­рішньополітичних відносин у відношення міжна­родні» (А. Зибайлов і В. Чагілов [3, с. 107]).

Професор В. А. Волконський має більшу слуш­ність: «Глобалізація... — це економічне, інформа­ційне, технологічне об'єднання світу» [4, с. 11].

Усі цитовані автори — вчені-теоретики, вони да­лекі від практики «глобалізації». Тому закономір­но буде поцікавитись, що думають із цього приво­ду політики-практики, які у своєму повсякденно­му житті стикаються із реальними проявами «глобалізації». Процитуємо виступи офіційних представників трьох різних країн із різних регіо­нів світу на міжнародній конференції «Діалог ци­вілізацій» (Київ, 2002 р.) [5].

Доктор Р. Філіпович, посол Сербії і Чорногорії, відзначає: «... мало хто з точністю може дати визначення цьому поняттю», хоча потім він до­сить таки повно описує сутність процесу «глоба­лізації», доходячи зрештою висновку, що «перева­га виявляється на стороні темних сил і вказує на симптоми авторитарної глобалізації» [5, с. 12]. А доктор М. Мобарек, радник посольства Палес­тини, абсолютно правильно констатує: «... глобалі­зація нині завдала більшості народів і держав сві­ту руйнівних наслідків. Причина полягає в тому, що глобалізація по своїй суті і втіленню в реаль­ності є грабунком народів і експлуатацією одного народу іншим, поширенням воєн, розпаленням релі­гійних і національних конфліктів, хаосом, що спри­чиняє виникнення колоніалізму, але вже з новим об­личчям» [5, с. 20]! А потім автор наводить кон­кретні приклади з історії Близького Сходу і ро­бить висновок: «політика глобалізації принесла народам і державам Близького Сходу тільки руй­націю» [5, с. 23].

Посол В'єтнаму доктор Ву Зионг Хуан відшукав у глобалізації і позитивні, і негативні риси, хоча всі конкретні факти і цифри, наведені в його вис­тупі, переконливо доводять, що позитивні резуль­тати існують тільки для «деяких розвинутих капі­талістичних країн і ТНК», як він і сам констатує у висновку [5, с. 19].

Деякі дослідники визнають існування «декіль­кох хвиль глобалізації», хоча неодностайні у їх визначенні. Потреба точнішого означення оче­видна.

Почнемо з передісторії нинішнього явища гло­балізації, яке багато в чому пов'язане з історією становлення капіталістичного укладу [7]. Чи можна розглядати епоху «первісного нагромад­ження капіталу» як подію, що передує глобаліза­ції? Якщо починати відлік від епохи Великих гео­графічних відкриттів (ці два феномени, безумов­но, взаємопов'язані), то відповідь ствердна. Мало того, це було абсолютно необхідним етапом для формування нового буржуазного укладу і нової «західної буржуазної цивілізації» [7; 8].

Відомо, що перші паростки капіталістичного укладу існували ще в ХІV–ХV століттях в Пів­нічній Італії, але там їм не вистачило потуги, чи краще сказати «критичної маси», для того, щоб отримати достатньо велику перевагу над своїм феодальним оточенням. А от Іспанія та Португа­лія до початку «довгого XVI століття» (Ф. Бро-дель) мали для цього цілком реальні шанси, зав­дяки відкриттю та колонізації Нового Світу, на­самперед. Крім того, вони брали активну участь у міжнародній торгівлі, досить розвинутій. Це теж передумова становлення капіталістичного укла­ду [9, с. 736].

Далі — Реформація, яка привнесла необхідну нову ідеологію, що могла виправдати та освятити перетворення. Наслідком Реформації стало відчу­ження величезних земельних угідь католицької церкви в Центральній Європі, та їх наступний пе­рерозподіл. Ці ж процеси спричинили також ма­сове обезземелення селян і наступний їх перехід у категорію найманих робітників — пролетаріат.

Тут привертає увагу Голландія своїм стрімким ривком уперед — після національно-визвольної революції, що мала відверто буржуазний харак­тер. Правда, цей ривок зумовлений її роллю в міжнародній торгівлі, та наявністю великого торгівельного капіталу. Голландія теж не змогла дов­го протриматися на «вістрі прогресу», — їй заб­ракло населення, природних ресурсів. Вона «за­цвіла» всього лише як «рослина-паразит» (Ф. Бродель [10]), бо насправді її торгівельний капітал по суті паразитував на сусідніх країнах, що не мали або виходів до моря, або потрібних транспортних засобів.

Наступним претендентом на роль центру стала Англія, що вже мала всі згадані вище переваги, і на­віть більше. Так, її вагомою перевагою, перед дав­нім суперником — Францією, була відсутність значної кількості феодалів, які буквально вирізали один одного в низці феодальних воєн, передусім «Білої і Червоної троянд». Крім того, Англія мала досвід колонізації сусідніх Шотландії та особливо Ірландії — досить багатої до того країни, з числен­ним населенням та природними ресурсами. Як ре­зультат, Англія виявилася найбільш соціально під­готовленою до буржуазних перетворень, мала чис­ленне населення, — передумови для капіталістич­ного виробництва та сільського господарства все­редині країни і для колоніальної експансії.

Але та обставина, що саме Англія стала ядром «західної цивілізації» на тривалий час — аж до Першої світової війни, зумовлена тим, що панів­ний клас після буржуазної революції зумів виро­бити і тактику, і стратегію дій, суттєвим елемен­том якої була наявність економічної теорії (та увага до її розвитку). Першою, досить опрацьова­ною такою теорією став меркантилізм. Його ос­новний складник — державний протекціонізм, спрямований на захист власної промисловості, з одного боку, та на нееквівалентний обмін з зов­нішнім світом (колоніями) — з іншого.

Найкращу характеристику цієї і тотожних систем дав К. Маркс: «В основі поглядів меркантилістів лежить уявлен­ня про те, що праця продуктив­на лише в тих галузях промисло­вості, продукт яких, після про­дажу за кордоном, приносить країні більше грошей, ніж він коштував» [9, с. 127], тобто за завищеними цінами. А якщо врахувати, що ввозили сирови­ну за заниженими цінами, — звідси вигідний торгівельний баланс, що, в свою чергу, зміц­нював позиції держави в техно­логічному відриві від інших, менш розвинутих держав. Тому не випадково, що «індустріаль­на революція розпочалася саме в Англії, а не деінде» [11, с. 16]. Прийнята політика підкріпля­лась практично централізацією банківської справи в Англії, що сприяло пріоритетному фінан­суванню розвитку своєї про­мисловості.

Тому не дивно, що пік першої «технологічної хвилі», чи укладу, який базувався на розвитку меха­нічних технологій обробки вовни та бавовни, при використанні во­дяних рушіїв (1785–1835 рр.), відбувся саме в Англії.

У Франції розвиток капіта­лізму йшов з великими внут­рішніми протиріччями в межах абсолютистської держави. Після Великої французької (буржуаз­ної) революції побудовано політичну систему, адекватну новому соціально-економічному ук­ладу, а розвиток капіталізму став досить стрім­кий. Згодом Франція в боротьбі за місце ядра за­хідної цивілізації стала локомотивом континен­тальної Європи (в наполеонівські часи та й опіс­ля). Теоретичний базис для цього створювався ще в епоху Просвітництва, в XVIII столітті, ко­ли було розроблено більш прогресивні еконо­мічні теорії, запропоновані так званими фізіок­ратами.

Вони проголосили гасло свободи торгівлі всере­дині країни — в час розпалу практики мерканти­лізму, що зберігала феодальні бар'єри. Щоб зба­лансувати потреби та наявні ресурси суспільства, вони боролись за пропорційність у розвитку про­мисловості і сільського господарства. У теоретич­ному плані фізіократи вбачали саме в сільському господарстві єдине джерело додаткової вартості (вживаючи пізніше більш точні терміни). І вже зовсім неправильні судження, що начебто вчення фізіократів було спрямоване на порятунок зе­мельної аристократії.

Маркс роз'яснив суть деяких теорій: «В моне­тарній та меркантилістській системі додаткова вартість — це гроші; у фізіократів — продукт землі, як землеробський продукт (зрештою, у А. Сміта — як товар взагалі). У фізіократів, нас­тільки, наскільки це стосується субстанції вар­тості (матерії, речовини), так само, як у меркан­тилістів, вона зводиться просто до форми вар­тості — до тієї форми, в якій продукт проявля­ється як загальний суспільний продукт, як гроші» [9, с. 147].

Підкреслимо тепер, що передова теорія — кла­сична політична економія, яка точніше описує сутність капіталістичного укладу, і вважала дже­релом багатства працю, виникла в найбільш розвинутій буржуазній країні Англії (згадайте, звідкіля родом і А. Сміт, і Д. Рікардо). Оскільки після Віденського конгресу (1815 р.) Англія ста­ла домінуючою європейською країною, для неї було вигідно прийняти доктрину вільного рин­ку і вільної конкуренції (розширивши в такий спосіб пропозицію фізіократів про вільну тор­гівлю поза країною — так зване фритредерс­тво).

І функціонування цієї нині континентальної (а фактично міжконтинентальної) системи забез­печувала грошово-кредитна система Великобри­танії у формі золотого стандарту (діючого, як ві­домо, від 1817 до 1914 р.) і банкнот, що уможлив­лювало вільний обмін на золото. Завдяки перева­зі золотого запасу, саме Банк Англії регулював дисконтну політику. До того Англія мала і най­більш інтенсивну міжнародну торгівлю. На по­чатку XX століття В. І. Ленін писав: «три чверті світової торгівлі належать Англії... це значить, що три чверті міжнародних розрахунків протікають прямо чи побічно через Англію» [12], точніше — че­рез лондонське Сіті як центр міжнародних валют­них операцій.

Крім того, Англія зуміла «осідлати» і другу «технологічну хвилю», яку прийнято зазвичай да­тувати 1830–1890 роками та називати «століттям пари й залізниць». Ще 1800 року тут було зроби-лено технологічний прорив — її частка становила понад 90% наявних тоді парових машин світу (па­ровози, а згодом пароплави).

Все ж у Англії періодично, починаючи від 1825 року, виникали кризи надвиробництва. Ось тут їй і придалася вищезгадана фінансово-еконо­мічна система, що згодом дала змогу скидати свої «витрати» на інші країни. Унаслідок цього від 1857 року такі кризи набули світового харак­теру, проте саме Англія була провідником проце­су «економічної інтеграції світу». 1888 року вона давала 54% всієї промислової продукції світу (частка населення — 2% від світового). Цей по­казник ніхто ніколи не перевершив. Все ж цій вікторіанській епосі — її «золотому віку» прихо­див кінець.

В останній третині XIX століття активно роз­вивалися і європейські суперники Британії (об'єднана Німеччина), і заокеанські, які на противагу політиці торгівельного лібералізму Англії дотримувались доктрини неомерканти­лізму (!), що знову обґрунтовувала необхідність протекціонізму для підтримки своєї промисло­вості. Виникають альтернативні економічні тео­рії Ф. Ліста і Ч. Керрі в Німеччині та США, спрямовані насправді на заохочення розвитку державного капіталізму (а далі корпоративно­го).

Ця поява не випадкова: на 1900 рік з існуючих парових машин загальною потужністю 120 млн кінських сил, частка Англії становила всього 3,3%, частка США — 13,3%, а Німеччини — 3,7%.

Від 1880-х років настала третя «технологічна хвиля» («століття електроенергії і машинобуду­вання», тобто власне індустріальна ера, що трива­ла приблизно до середини XX століття), передові позиції в якій займали саме США й Німеччина.

Сталося дещо важливіше — капіталістична сис­тема на грані століть змінилася структурно, пе­рейшовши на новий, вищий етап — етап імперіа­лізму.

Після цього огляду спробуємо відповісти на за­питання: чи можна говорити про «глобалізацію» у ті часи? — Наша відповідь негативна, бо проце­си, що відбувалися, правильніше назвати «хвиля­ми інтернаціоналізації» в сенсі процесів «еконо­мічної інтеграції», яким «... усупереч розповсюд­женим ілюзіям, зовсім не є притаманним неухиль­ний прогрес. Навпаки, ці процеси мають циклічний характер», як правильно зауважив проф. Б. Зимін [13]. Ус і згадані процеси слід розглядати як структурування західної цивілізації, бо суб'єк­тами світової політики в цей період були прак­тично тільки європейські країни та США, а ін­ших цивілізацій це торкалося досить таки побіч­но, вони були лише об'єктами відповідної полі­тики Заходу.

Література

1. Товариш. — 1996. — № 12.

2. Кравчук М. В. Основні етапи еволюції капіталізму в останній чверті XX століття // Ком. Вісник. — 1998. — № 1(7).

3. Современная российская политология в контек­сте глобализации и диалога культур. К XIX Всемирному конгрессу Международной ассоциации политичес­кой науки. — Дурбан, июнь 2003 г. / Под общей ред. Г. Ю. Семигина. — М.: ИСП РАН, 2003.

4. Волконский В. А. Драма духовной истории: Вне­экономические основания экономического кризи­са. — М.: Наука, 2002.

5. ПЕРСОНАЛ. — 2003. — № 8.

6. Кравчук Н. В. Истоки и смысл явления глобализа­ции // Антиглобализм. — М.: Изд. И-Прома, 2002.

7. Кравчук Н. В. Об истоках нашей трактовки Мета-истории // Философия хозяйства. — 2003. — № 4.

8. Кравчук Н. В. Основные этапы генезиса нашей ци­вилизации // Экономическая теория в XXI веке / Под ред. Ю. М. Осипова и Е. С. Зотовой — М.: Юрист, 2003. — С. 76–92.

9. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — Т. 26, ч. 1

10.  Бродель Ф. Время мира. — М., 1992.

11.  Тойнбі А. Дослідження історії. — T. 1. — К., 1995.

12.  Ленин В. И. ПСС. — Т. 27.

13.  Знание-Сила. — 2002. — № 8.